Всесвітній день захисту лісів

Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага,

коли й кінь був убитий, і він уже ледве брів.
Осбтупи мене, ліс! Хай зупиниться вся ця ватага,
хай удариться люттю об спокій твоїх стовбурів.

Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.

Хай погоня підожде, усі ці жорстокі і тлусті.
Я нікуди не дінусь. Я долю свою прийму.
А коли я, беззбройна, їм потім вийду назустріч,
то вони позадкують, самі не знають чому.

                                              Ліна Костенко

День народження Ліни Костенко

Сьогодні день народження улюбленої поетеси кількох поколінь - Ліни Василівни Костенко. Її твори давно розібрали на цитати, їх повсюди пишуть, читають, навіть співають. Можемо впевнено стверджувати, що Ліна Костенко - сучасний класик і не лише української літератури, бо твори поетеси перекладено багатьма мовами світу.  Крім того, пані Ліна є почесний професором Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Вона ніколи не стояла осторонь життя своєї країни. Її мовчання було промовистішим за слова. І зараз, як зізналася в одному інтерв'ю донька Ліни Костенко Оксана Пахльовська, вона продовжує плідно працювати і, можливо, невдовзі потішить нас новими віршами та прозою. Що ж, з нетерпінням чекатимемо. А нашій улюбленій пані Ліні побажаємо міцного здоров'я, довголіття, сили, натхнення та мирного неба.
І наостанок, звісно ж, поезія. Цікаво втілено думку про швидкоплинність невблаганного часу у вірші "Три принцеси".

Три принцеси 
Немов чарівні декорації –
жасмин, троянди і бузок.

Кузини мамині, три грації,
як три принцеси із казок.

Які ж вони були вродливі,
три Лади-Лебеді тоді!
І трішки-трішки вередливі,
і дуже-дуже молоді.

До них у гості ми приходили,
вони жили через город.
О тихий сад мойого подиву,
де сливи звалися ренклод!

Де шпак літає,
сойка літує,
принцеси ходять серед клумб...
А їх давно вже переслідує
страшний безжалістний чаклун.

Він поселився в домі їхньому,
під зорепадом жолудів.
Колись я ввечері приїхала
і чула, як він шарудів.

В тому годиннику з зозулькою
він причаївся у кутку.
Вона з віконечка вигулькує,
ніяк не вимовить:
«Ку-ку!»
Над тою гиркою деркучою
вже й не ворушиться вона,
бо хтось підкручує, підкручує
залізні вуса чаклуна...

Стоять садів квітучі повені.
А я зайти туди боюсь.
Там три принцеси зачаровані
у сивих зморщених бабусь.

Шевченківські дні в Переспівській школі

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Своїми босими ногами.
Благословенні ті сліди,
Не змиті вічними дощами.

Тарас Шевченко... Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна. Як світ. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. На сторожі правди, любові й честі стоїть його слово. Його доля – це частка історії Батьківщини. Важко сказати, коли нам більше потрібний був Шевченко - чи в минулому столітті, коли в мороці пробивали українці стежку, чи тепер, коли відроджується так нелегко наша Україна? Мабуть, зараз таки більше.



      Доля його була гірка, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, його любов до людей у ненависть, а віру в Бога – у зневіру. Найкращий і найцінніший скарб дала йому доля лише після смерті – невмирущу славу.

Звучить пісня «Єсть на світі доля». На сцену виходять три дівчини – Доля, Муза, Слава. Під музику інсценізується триптих «Доля. Муза. Слава».
Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає).
Давно те діялось...

Виходить малий Тарас із мамою.

Малий Тарас
...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду пятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або три царіє со дари
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто не побачив,
Виспівую та плачу...

Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

Мати.

Той блукає за морями,
Світ перепливає,
Шука долі, не находить —
Немає, немає! —
Мов умерла. Інший рветься
З усієї сили
За долею; от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,
Ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —
Як дитинка; а він її
Лає, проклинає

Доля.

Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля – Божий дар. Усе своє життя він кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів!

Шевченко.
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої;
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!

Ш е в ч е н к о. Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних стра­ждань. І до всього мені ще заборонено малювати... Три­бунал під головуванням самого сатани не міг би винес­ти такого холодного, нелюдського вироку. 

Починає пи­сати, промовляючи:

Лічу в неволі дні і ночі
І лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж ними.
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро і лихо!
Забирають, не вертають
Ніколи, нічого!

 

Ведуча

...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:
В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.
В рушнику розшитім, квітчаний в калині,
Бо в святій пошані у людей поет.
То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,
Знають його люди і широкий світ.
Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,
Він живе в народі, як і «Заповіт».

Ведучий

Творчість Шевченка була серцем Прометея, яке осявало нам шлях, і тому кожен молодий українець має бути непокірним, нездоланним, здатним на самопожертву. Таким увійшов у мою душу Кобзар, запаливши іскру надії. Поет дав розіп’яти себе за народ і Україну, як Христос. Він карався, мучився, але не каявся, хоч знав, що може воскреснути хіба тільки його дух. А воскреслий дух воскресить Україну.

І оживе добра слава, слава України,
І світ ясний, невечірній тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю.

Виконується пісня про Україну.

День народження Великого Кобзаря

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

(Один з моїх найулюбленіших творів Тараса Шевченка. Особливо актуальний сьогодні)