Онлайн-диктант. Перевірмо свою грамотність!

Просто заповніть пропуски та натисніть "Перевірити"!

Всеукраїнський радіодиктант національної єдності

Учні 4 класу вперше пишуть радіодиктант

В День української писемності та мови наша школа долучилася до всеукраїнської акції – написання радіодиктанту.
Писали учні 4 – 9 класів та, звичайно, вчителі. За 10 хвилин до початку діти зібралися по класах, в яких вчителі налаштували онлайн трансляцію Першого каналу Українського радіо. Усіх переповнювало хвилювання, адже ми всією школою вперше брали участь у такому заході. Минулого року технічні неполадки перешкодили нам написати диктант разом з усією країною. А цьогоріч в останні хвилини таки вдалося все влаштувати і ми були щасливі, що вперше усі разом написали            Всеукраїнський диктант національної єдності.

Семінар із художньої культури

У четвер, 3 листопада, на базі Сокальської гімназії імені Олега Романіва відбулось проблемне методичне об'єднання вчителів художньої культури на тему: "Використання елементів української народної вишивки у сучасному одязі. Веб-моделювання", на якому я виступила з презентацією та приготувала для вчителів цікаве практичне завдання - оздобити сучасний одяг народною вишивкою. Говорили про історію та традиції української вишивки, зрізновиди і значення орнаментів, багатство давніх технік вишивання й використання сучасних технологій у створенні та оздобленні одягу. У презентації йшлося також про сучасних укараїнських дизайнерів, які вивели національні узори на світовий модний подіум. Згадали і про наших місцевих майстринь та їхні роботи. Я приготувала невеличку виставку вишиття своєї мами.Та найцікавішою, мабуть, була друга частина засідання, під час якої кожен відчув себе трішки дизайнером. Дякую Галині Василівні Іванойко за допомогу та підтримку, Ользі Петрівні Владичко за те, що люб'язно прийняла нас у своєму кабінеті мистецтва і всім вчителям, що знайшли час відвідати семінар.

Осінні канікули

14 жовтня - День захисника України, з минулого року - офіційний вихідний, а вже з понеділка 17-го розпочинаються осінні канікули, що триватимуть до 23 жовтня. Отже, відпочиватимемо більше тижня: з 14 по 23 жовтня. Канікули - час для відпочинку та оздоровлення учнів. Щоб вони минули для вас з користю, слід пам'ятати правила безпечної поведінки вдома та за його межами. Тож пам'ятайте:

● перебувати поблизу залізничних колій дітям без супроводу дорослих заборонено;

● учні, користуючись транспортним засобом, повинні сидіти або стояти тільки в призначених для цього місцях, тримаючись за поручень або інше пристосування.

Доступні електронні варіанти підручників!

Усіх підручників для 8 класу за новою програмою школи, на жаль, поки що не отримали. Немає, зокрема, і книжок з української мови, літератури та зарубіжної літератури. Та їх електронні варіанти вже доступні. Тож користуйтесь!

Українська мова

Українська література 

Зарубіжна література

160 років від дня народження Івана Франка

Івана Яковича Франка ми знаємо насамперед як письменника, автора такого відомого циклу казок, як "Коли ще звірі вміли говорити", дітям відомі його "Лис Микита" (хоч це і не зовсім дитячий твір, погодьтеся), "Фарбований лис", "Лисичка і Журавель", "Грицева шкільна наука". Поціновувачі української пісні не раз наспівують Франкові рядочки, як от: "Ой ти дівчино, з горіха зерня", "Червона калино, чом у лузі в'єшся?", "Чого являєшся мені у сні?". Франко є автором славнозвісного і забороненого тогочасною владою гімну "Не пора, не пора...", який був одним із найпопулярніших українських гімнів XX століття.

Та осягнути усю велич цієї непересічної постаті неможливо. Говорили, що він випередив свій час. Та зараз можна сказати, що не лише свій. Хіба ми не здавались би нікчемними поруч з людиною, котра знає 14 мов, перекладає українською з 48-ми, у тому числі із східних. Він не лише письменник, а й поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч, доктор філософії , дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, почесний доктор Харківського університету.

28 травня цього року минуло сто років з дня смерті великого Каменяра, а ми до нього досі не доросли. Мало хто може за життя осягнути понад 100 томів літературної спадщини митця. Тож маємо справді чим пишатися, куди рости і в кого вчитися.

А ще Іван Якович завжди носив вишиванку :)

З Днем народження, Україно!

               Щойно прочитала привітання з Днем незалежності своєї 20-річної племінниці, яке мене дуже зворушило. Ось якою є Україна для її ровесників. Від себе лише додам, що у нас є майбутнє.
    
                Пам'ятаю, як в 2004 чекала тата з майдану, він повернувся пізньої ночі , коли ми всі вже спали, а під ранок із захватом розповідав про революцію, політику , пропатріотизм, в цілому про те,що мені важко було зрозуміти. Я просто раділа нагоді не ходити до школи, але напам’ять знала, що «РАЗОМ НАС БАГАТО». Мені було 9, тоді я не знала, що ті мурашки по шкірі, коли вмикають гімн і здіймають стяг – це і є той невидимий зв’язок з рідною землею. Я дізнаюсь про це майже 10 років по тому, коли сама стоятиму на майдані. Коли нічним потягом буду їхати у Київ. Зрозумію, що патріотизм це не слова – а дії. Що любов до країни - закладається у нас з першим подихом і що революція – це голос народу.

               Пам’ятаю комок у горлі і мурашки по спині коли біля пам’ятника Шевченку, у Львові, купка людей, із прапорами в руках і з вірою у серці, заспівали: «ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА».. Вони, як і я, тоді не знали, що не вмерла і не вмре, якби цього не хотіли її вороги. Не знали, що скоро наша кількість збільшиться у сотні разів. А у кожному куточку світу скоро знатимуть, що «Україна – це Європа».

            Пам’ятаю ранок, коли по всіх каналах, показали жахливі кадри побиття студентів. Згодом кадри палаючих шин, а потім будуть рахувати кількість вбитих…
            Ціною цих життів повалиться режим Януковича.
            І почнеться новий…
           Пам"ятаю той вечір, коли під стінами Верховної Ради нам сказали, що в Криму російські війська.

         ...а потім були місяяці боротьби на Сході, коли смерті стали посвякденною нормою
           Я пам"ятаю тривогу тих днів, тоді згадувались безсонні ночі на майдані і ранки, коли першим ділом гортаєш стрічку новин.
           Пам’ятаю безмежну віру і невимовне розчарування.
Коли приходить усвідомлення того, що нічого, і не змінилось
Просто люди стали помирати частіше. Діти отримували тіла батьків. Матері- мертвих синів. А хтось жити краще почав. У когось безсонні ночі під обстілом без засобів для існування, а хтось насолоджується солодким життям "по-нововму"

            Пам’ятаю день, коли зовсім перестала дивитись новини.
В моєму житті про війну нагадували лише поодинокі люди у формі, яких я часто бачила на вокзалах,я відпускала з ними свої думки на схід
Але реальністю моєю було зовсім інше життя. Де кожен будував власний світ, у якому про національність нагадував паспорт . Десь, мабуть, так само ходять такі ж патріоти з покаліченою вірою.
           Я поважала українців, справжінх українців, які не нарікають на країну, а просто допомагають їй не втратити «ні слави, ні волі», та не вірила що їх так багато
А сьогодні побачила, як В'ячеслав Чорновіл заносив прапор у Верховну раду. І знову згадались ті зимові дні, коли при мінусовій темературі було справді тепло. Тепло на душі.
І це тепло - це гордість, за те що я була там, де твориться історія. Що бачила тих людей, які вірили і вірять у свою країну не дивлячись ні на що.
Їх мабуть також нудить від цих політичних пик – як і Вас. Вони також не вірять жодному їхньому слову, сміються з їхніх реформ і дивуються, як ці «люди», далеко можуть зайти у своїх побрехеньках.
Але Вони знають, що всі ці покидьки у костюмах, це не наша країна. А нам є ким пишатись. Нам є за що боротись. І є у що вірити.

            І я зустрічаю таких людей кожного дня. І це – Ви. Ті хто поважає свою країну, свою мову. Хто не забруднює свою країну. І будує своє життя ЧЕСНО. Саме ВИ – мій народ. ВИ – моя країна.
Тож з днем Незалежності Вас!
Я любитиму цю землю. І ніхто, і ніколи не забере в мене цього.
То ж давайте разом просто будувати своє «зараз» на любові до нашої рідної і єдиної.
З днем народження тебе МАМО!

Школа як найманий працівник (що потрібно,щоб діти хотіли вчитися?)

   

  Цього літа потрапила мені до рук цікава книжка ( завдяки моїй любій племінниці Надійці) професора Гарвардської школи бізнесу Клейтона Крістенсена "Як ви збудуєте своє життя?".  У ній авток крізь призму бізнес-ідей показує можливості для досягнення цілей, які ставить перед собою кожна людина: побудова кар'єри, щасливі сімейні стосунки, гармонійне виховання дітей. В одному із розділів є пункт - "Школа як найманий працівник". Нижче наводжу уривок даного пункту.
       "Ми всіляко урізноманітнюємо середню освіту - даємо дітям обирати фахові предмети, застосовуємо нові технології, запроваджуємо ігровий підхід - і загалом удосконалюємо взаємодію з учнями, але це, здається, не дуже допомагає.
         Чому? Відповідь ховається в розумінні, які саме завдання постають перед учнями і як вони можуть "найняти" школ для допомоги у виконанні цих завдань.
         Ми з колегами дійшли такого висновку: відвідування школи не допомагає учням уникнути труднощів чи виконати завдання, які вони пред собою бачать. Якщо копнути глибоко, перед дітьми щодня стоїть два завдання: по-перше, почуватися успішними; по-друге, знайти друзів чи хоча б товариство. Якщо поглянути на ці завдання, стає зрозуміло, що школа не так і часто дає їм потрібний результат. Якщо ж казати чесно, школи найчастіше організовані так, щоб учні почувалися невдахами.  Проблема в тому, що успішними в шкільних стінах почуваються одиниці.
         Наша система освіти самовдосконалювалася в тих аспектах, які аж ніяк не співвідносилися із завданнями, що постають пред учнями. Немає в цьому світі сили, яка переконала б дітей старатися в класі тільки тому, що вони повинні старатися. Ми повинні запропонувати дітям досвід перебування в школі, який долпомагатиме почуватися успішними й підтримувати товариські стосунки з однолітками.
          У школах, де для кожного учня атмосфера пронизана відчуттям успіху, майже немає прогульників. Коли навчання побудоване так, щоб дарувати відчуття успіху, діти легко засвоюють найскладніший матеріал - саме тому, що школа виконує поставлене перед нею завдання."
           Ось така думка. Потрібно давати те, чого від нас очікують: сприяти створенню ситуації успіху і дружньої атмосфери. Підсвідомо, мабуть кожен вчитель теж прагне цього, але оскільки на вчителя зусібіч тиснуть, вимагають навченості, вчитель починає тиснути на учнів. За 45 хвилин має встигнути опитати, пояснити, закріпити новий матеріал (нерідко досить об'ємний). Правду кажучи не завжди помічаємо в якому стані і настрої наші учні. А саме вони - це ті, для кого і заради кого ми працюємо. Не програма-методисти-міністри, а діти:)

Літо!!! :)

Що означає для вас літо? Певно, це якесь чарівне слово, бо воно у всіх викликає усмішку. Адже літо - це... ранкова роса, теплі місячні ночі, полуниця з грядки, лілії, троянди, ромашки, перші кульбабки, запашні трави, канікули, відпустка, подорожі, зустрічі з друзями, пікніки, вечірня прохолода і денна спека, черешні, пахучі абрикоси, морозиво, синє небо, літня
гроза, походи в ліс, риболовля, купання в річці, запах липи...


Ви знаєте, як липа шелестить
у місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов'ї…
"Я твій" — десь чують дідугани,
А солов'ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

                                       Павло Тичина

Свято Воскресіння Господнього

Христос Воскрес! Радійте, діти,

Біжіть у поле, у садок,
Збирайте зіллячко і квіти,
Кладіть на Божий хрест вінок.

Нехай бринять і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай,
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край.

На вас погляне Божа Мати,
Радіючи, з святих небес…
Збирайтесь, діти, нум співати:
Христос Воскрес! Христос Воскрес!

     

                           Леонід Глібов  

Чорнобиль - чорний біль

30 років пам'яті

МАТЕРИНСЬКА ПІСНЯ З ЧОЛОВІЧОЇ ДУШІ

Не дітись, не дітись мені від вогню!
О ноче, ночуй мене! Днюй мене, дню!
Куди не піду я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий, палючий — на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса,
Бо небо роздерто, і думи роздерті,
Три чисниці, може, лишилось до смерті,
Той огненний хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки...
Лиш я намагаюсь до нього іти,
Тікає він геть в несусвітні світи,
Лиш я намагаюся вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне від мене,
І котиться німбом те коло вогненне...
Тоді я тікаю від нього — і він
За мною женеться хрестом навздогін.
Куди не ступлю я, мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний,
Клекоче, стукоче у дивні копита,
Дорога роз'юшена слізьми побита,
Пробита, цвяхована тяжко слізьми...
На вічній дорозі розіп'яті ми...

              З поеми Івана Драча "Чорнобильська Мадонна"

Весняна толока

У п'ятницю, 15 квітня, відбулася 
весняна толока.Учні Переспівської ЗШ разом із вчителями, адміністрацією школи та техпрацівниками прибрали шкільну територію, а також узбіччя дороги вздовж села. Сільський голова організував вивіз сміття, це значно полегшило роботу. Посприяла нам і погода, що виявилася доволі ясною та теплою.

Послухаю цей дощ...

(навіяно погодою)

Ліна КОСТЕНКО

* * *
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

***

Всесвітній день захисту лісів

Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага,

коли й кінь був убитий, і він уже ледве брів.
Осбтупи мене, ліс! Хай зупиниться вся ця ватага,
хай удариться люттю об спокій твоїх стовбурів.

Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць.

Хай погоня підожде, усі ці жорстокі і тлусті.
Я нікуди не дінусь. Я долю свою прийму.
А коли я, беззбройна, їм потім вийду назустріч,
то вони позадкують, самі не знають чому.

                                              Ліна Костенко

День народження Ліни Костенко

Сьогодні день народження улюбленої поетеси кількох поколінь - Ліни Василівни Костенко. Її твори давно розібрали на цитати, їх повсюди пишуть, читають, навіть співають. Можемо впевнено стверджувати, що Ліна Костенко - сучасний класик і не лише української літератури, бо твори поетеси перекладено багатьма мовами світу.  Крім того, пані Ліна є почесний професором Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Вона ніколи не стояла осторонь життя своєї країни. Її мовчання було промовистішим за слова. І зараз, як зізналася в одному інтерв'ю донька Ліни Костенко Оксана Пахльовська, вона продовжує плідно працювати і, можливо, невдовзі потішить нас новими віршами та прозою. Що ж, з нетерпінням чекатимемо. А нашій улюбленій пані Ліні побажаємо міцного здоров'я, довголіття, сили, натхнення та мирного неба.
І наостанок, звісно ж, поезія. Цікаво втілено думку про швидкоплинність невблаганного часу у вірші "Три принцеси".

Три принцеси 
Немов чарівні декорації –
жасмин, троянди і бузок.

Кузини мамині, три грації,
як три принцеси із казок.

Які ж вони були вродливі,
три Лади-Лебеді тоді!
І трішки-трішки вередливі,
і дуже-дуже молоді.

До них у гості ми приходили,
вони жили через город.
О тихий сад мойого подиву,
де сливи звалися ренклод!

Де шпак літає,
сойка літує,
принцеси ходять серед клумб...
А їх давно вже переслідує
страшний безжалістний чаклун.

Він поселився в домі їхньому,
під зорепадом жолудів.
Колись я ввечері приїхала
і чула, як він шарудів.

В тому годиннику з зозулькою
він причаївся у кутку.
Вона з віконечка вигулькує,
ніяк не вимовить:
«Ку-ку!»
Над тою гиркою деркучою
вже й не ворушиться вона,
бо хтось підкручує, підкручує
залізні вуса чаклуна...

Стоять садів квітучі повені.
А я зайти туди боюсь.
Там три принцеси зачаровані
у сивих зморщених бабусь.

Шевченківські дні в Переспівській школі

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Своїми босими ногами.
Благословенні ті сліди,
Не змиті вічними дощами.

Тарас Шевченко... Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна. Як світ. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. На сторожі правди, любові й честі стоїть його слово. Його доля – це частка історії Батьківщини. Важко сказати, коли нам більше потрібний був Шевченко - чи в минулому столітті, коли в мороці пробивали українці стежку, чи тепер, коли відроджується так нелегко наша Україна? Мабуть, зараз таки більше.



      Доля його була гірка, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, його любов до людей у ненависть, а віру в Бога – у зневіру. Найкращий і найцінніший скарб дала йому доля лише після смерті – невмирущу славу.

Звучить пісня «Єсть на світі доля». На сцену виходять три дівчини – Доля, Муза, Слава. Під музику інсценізується триптих «Доля. Муза. Слава».
Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає).
Давно те діялось...

Виходить малий Тарас із мамою.

Малий Тарас
...Ще в школі,
Таки у вчителя –дяка,
Гарненько вкраду пятака,
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або три царіє со дари
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто не побачив,
Виспівую та плачу...

Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

Малий Тарас. Мамо, а що то є доля?

Мати.

Той блукає за морями,
Світ перепливає,
Шука долі, не находить —
Немає, немає! —
Мов умерла. Інший рветься
З усієї сили
За долею; от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в третього, як у старця,
Ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля —
Як дитинка; а він її
Лає, проклинає

Доля.

Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля – Божий дар. Усе своє життя він кидав виклики долі, які були голосом чоловіка на межі почуттів!

Шевченко.
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої;
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!

Ш е в ч е н к о. Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних стра­ждань. І до всього мені ще заборонено малювати... Три­бунал під головуванням самого сатани не міг би винес­ти такого холодного, нелюдського вироку. 

Починає пи­сати, промовляючи:

Лічу в неволі дні і ночі
І лік забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж ними.
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро і лихо!
Забирають, не вертають
Ніколи, нічого!

 

Ведуча

...Ти пройди по селах рідної Вкраїни:
В кожній хаті — книга, на стіні — портрет.
В рушнику розшитім, квітчаний в калині,
Бо в святій пошані у людей поет.
То співець-предтеча, наш Кобзар Шевченко,
Знають його люди і широкий світ.
Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,
Він живе в народі, як і «Заповіт».

Ведучий

Творчість Шевченка була серцем Прометея, яке осявало нам шлях, і тому кожен молодий українець має бути непокірним, нездоланним, здатним на самопожертву. Таким увійшов у мою душу Кобзар, запаливши іскру надії. Поет дав розіп’яти себе за народ і Україну, як Христос. Він карався, мучився, але не каявся, хоч знав, що може воскреснути хіба тільки його дух. А воскреслий дух воскресить Україну.

І оживе добра слава, слава України,
І світ ясний, невечірній тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю.

Виконується пісня про Україну.

День народження Великого Кобзаря

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

(Один з моїх найулюбленіших творів Тараса Шевченка. Особливо актуальний сьогодні)

На шлях я вийшла ранньою весною...

До 145-річчя від дня народження Лесі Українки у Переспівській школі відбувся святковий концерт спільно із шкільною бібліотекою. На святі звучали вірші великої поетеси. Ведучі провели глядачів стежками долі письменниці. Розповіли про дитинство та юність Лесі, про її батьків та родину, хворобу та мужню боротьбу а також влучне слово, яке завжди було вірним помічником та єдиною зброєю поетеси. У виконанні шкільного ансамблю прозвучала пісня "Гетьте, думи, ви хмари осіні" на слова поезії "Contra spem spero". Сільський бібліотекар Галина Несторівна підготувала інсценізацію вірша "Конвалія" у виконанні учнів початкових класів. А старші класи під керівництвом вчителів-словесників показали казку "Лелія". Не оминули увагою захоплення Лесі музикою: учениця 6 класу Покотило Анна прочитала напам'ять поезію "До мого фортеп'яно". 

Ведуча. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?

Леся. Я до людей.

Ведуча. А як твоє імення?

Леся. Леся.

Ведуча. А де зросла ти, дівчинко вродлива?

Леся.

Мене весна на лузі породила,

Заквітчана у проліски.

Водила вона мене за руки у лани,

На луки дальні, до верби старої,

Розщепленої громом весняним,

Водицею з криниці степової

Щоранку напувала…

Була я вільна і щаслива.

Та якось вдень, коли скінчилася злива,

Я на отаві дудочку знайшла,

Обвітрену, стару, робітникові.

Заграла я й почула дивну мову –

То мова муки людської була…

Так вперше я відчула муку пісні,

яка співцеві сну не принесла.

Яка його будитиме й вестиме,

і сіятиме слово молоде,

Аж поки сам він хащами густими

Пробуджених від сну не поведе…

І я тепер на шлях ступити мушу.

Я поспішаю… Я до вас іду.

В День рідної мови... не бійся заглянути у словник!

               Не бійтесь заглядати у словник:
               Це пишний яр, а не сумне провалля;
               Збирайте, як розумний садівник,
               Достиглий овоч у Грінченка й Даля...

                                           Максим Рильський

            В Міжнародний день рідної мови хотілося б поговорити про її чистоту.  Останнім часом доволі часто можна побачити ЗМІ різноманітні рубрики про культуру мовлення, зокрема чудовими і надзвичайно корисними є експрес-уроки від Олександра Авраменка. Все це дуже добре, але... Вищезгадані уроки транслюють вранці, коли більшість людей на роботі, а діти у школі. А от увечері, коли вся сім'я вдома, ви не почуєте українського слова на українських телеканалах. Українське телебачення важко назвати українським: більшість телепередач та фільмів (українських!!!) транслюється російською мовою. Діти полюбляють молодіжні та мультиплікаційні фільми (з українським озвученням таких мало); старше покоління слідкує за подіями у вітчизняній політиці ( про культуру мовлення українських політиків краще не згадувати). Я веду до того, що засоби масової інформації сьогодні є потужним засобом (даруйте за тавтологію) виховання культури мовлення громадян. Тож і виходить так, що продовжуємо розмовляти суржиком, вплітаючи в "солов'їну" усякий мотлох. Учням буває важко дібрати українське слово, бо в них російське "на язику" ( а ми ж на Львівщині живемо!!!). В такі моменти хочеться кричати: "Вимкніть телевізор! Читайте книги!". Саме книги, а не газети-журнали, які аж кишать помилками! 

            Тож про культуру і чистоту рідної мови мусимо дбати ми самі: вчителі, батьки, діти, бо ми - це і є Україна. До вашої уваги декілька порад щодо слововживання. 

            Після такого песимістичного початку трішки про веселе, а саме про усмішку чи то посмішку? Як правильно? Часто чую: "Твоя чарівна посмішка", "Мила посмішка". Друзі, милою та чарівною може бути лише усмішка, а посмішка буває іронічною, єхидною, саркастичною, бо означає насміхання, глузування з когось. Отже, бажаю вам у житті якнайбільше щирих, теплих, приємних усмішок і
якнайменше глузливих іронічних посмішок!

НЕПРАВИЛЬНО                                 ПРАВИЛЬНО

В дев’ять годин                                   о дев’ятій годині

В силу обставин                                  через обставини, з огляду на обставини
В свою чергу                                       своєю чергою, і собі...
Вступати в силу (дію)                        набувати чинності
Всього доброго                                   на все добре
В один і той же час                             одночасно, водночас
В ході обговорення                             під час обговорення
В цілому                                              загалом
Вчинити злочин                                  скоїти злочин
В (у) чому справа?                              про що йдеться? у чому річ?
Гірше всього                                       найгірше, якнайгірше
Гірше нікуди                                       гірше не може бути, гірше не можна
Говорити невпопад                             говорити невлад
Головуючий на зборах                       голова зборів
Гостинниця                                         готель
Гостра необхідність                           крайня потреба
Губити час                                          гаяти, марнувати час
Давати клятву                                     присягати

Пам'ятаємо...

НЕБЕСНА СОТНЯ… ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ВМИРАЮТЬ ВОРОГИ!

…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;

у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.

Горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.


                         Вірш невідомого автора

14 лютого - День ..... книгодарування!

Друзі, вітаю зі святом! Вже декілька десятиліть українці святкують День святого Валентина - прийшле західне свято. Воно має багато прихильників, особливо серед молоді. Але є і такі,що затято не бажають визнавати чуже. Святкувати чи ні - особиста справа кожного. А от почути теплі слова на свою адресу, зробити чи отримати подарунок приємно завжди, не лише у спеціально відведений для цього день.
А чи знали ви, що 14 лютого - ще й Міжнародний день книгодарування? Я дізналася про це вчора. Думаю, це чудова нагода поєднати два свята і подарувати коханим чоловікам, жінкам, дітям, батькам, друзям хорошу книжку. Такий подарунок буде завжди доречним, головне правильно підібрати чтиво. Поцікавтеся читацькими смаками близьких людей. Підберіть книгу відповідно до віку читача. До речі, дарувати книжки можна не лише знайомим. Можете залишити книжку в залі очікування залізничного вокзалу чи автостанції, потішити хворих у лікарні, подарувати книгу бібліотеці (міській, сільській, шкільній)...
         І вам, мої любі читачі, я хочу подарувати книжку. Яку? Вибирайте на свій смак! В Українській електронній бібліотеці. Тут ви можете читати онлайн, а можете завантажити книжку на телефон, комп'ютер чи ін.
         І на останок кілька поетичних рядочків до Дня закоханих від Ліни Костенко:

Коли буду я навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.


А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.


Безборонною, несинхронною,
ні з теоріями, ні з практиками.
І боліла в мені іронія
всіма ліктиками й галактиками.


І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.


І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
Люди, будьте взаємно ввічливі!


І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

Для учнів 7 класу

Олександр Пушкін  

      

        19 жовтня

Роняє ліс багряний свій убір, Сріблить мороз поля зів'ялі й голі, Прогляне день, неначе мимоволі, І падає за край окружних гір. Палай, камін, у келії дозвільній; А ти, вино, негод осінніх друг, Хоч би на мить у чаші цій похмільній Дай забуття моїх гірких недуг. Печалюсь я: до друга дальній світ, З яким запив би довгу я розлуку, Якому б міг сердечно стиснуть руку І побажать веселих безліч літ. Я п'ю один; дарма моя уява Товаришів скликати поспіша; Не чую я знайомої появи І милого не жде моя душа. Я п'ю один. На берегах Неви Товариші мене сьогодні чують... Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого іще не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас? Він не прийшов, кудрявий наш співець, Гітари вже не чути голосної, Під міртами Італії ясної Заснув навік, і дружній чийсь різець Не вирізьбив на російській могилі Там мовою вітчизни кілька слів, Аби знайшов слова привіту милі Син півночі, що в край чужий забрів. Чи ти сидиш в кругу товаришів, Чужих небес коханець нетерплячий? Чи знов ідеш на тропік ти гарячий І вічний лід опівнічних морів? Щаслива путь!.. З ліцейського порога На корабель ти став без вороття, І з того дня в морях твоя дорога, О, хвиль та бур улюблене дитя! І ти зберіг у долі мандрівній Прекрасних літ всі звичаї недавні: Ліцейський шум, забави наші славні Між хвиль морських жили в душі твоїй; Ти простягав нам із-за моря руку, Ти нас одних у спогадах носив І повторяв: на довгу ще розлуку Незбагнений нас фатум осудив! Міцний навік, о друзі, наш союз! Він, як душа, одвічний, неподільний; Незрушний він, прекрасний і свавільний, У затишку родився дружніх муз, І нас куди б не кидала година, І щастя теж куди б не привело, Незмінні ми: весь світ для нас чужина. Вітчизна нам — лиш Царськеє Село! Із краю в край грозою гнаний я, Серед тенет недолі грозової, Схвильований я дружбою новою, І голова схиляється моя... З благаннями печальними бентежно, З надією юнацьких світлих літ, Віддавсь другим я друзям безбережно. Та був гіркий небратній їх привіт. І нині тут, в забутій глушині, В оселі хуг страшних і снігопаду, Я радісну й солодку мав відраду: Я трьох із вас, о друзі, в тишині Тут обійняв. Поета дім опальний, О, Пущин мій, ти перший навістив; Ти звеселив вигнання день печальний, В ліцея день його перетворив. Ти, Горчаков, щасливець з перших днів. Хвала тобі — холодний блиск фортуни Не заглушив душі твоєї струни: Все той же ти для нас, товаришів. Нам різну путь судьба судила строга, Ступивши в світ — ми швидко розійшлись, Та ось звела нас польова дорога, Зустрілись ми й по-6ратськи обнялись. Коли спіткав мене фортуни гнів, Для всіх чужий, бездомний, сиротою Під бурею поник я головою І ждав тебе, віщун пермеських дів. І ти прийшов, син лінощів натхненний, О, Дельвіг мій, твій голос пробудив Сердечний жар, що довго тлів священний, І радо я судьбу благословив. Пісенний дух з дитинства в нас горів, І дивний пал натхнення ми пізнали; Ще з юних літ дві музи нас вітали, Солодкий дар їх нас ласкаво грів: Та вже любив я оплески і славу, Ти ж для душі і муз лише співав; Свій дар життя я тратив без угаву, Ти ж геній свій у тиші звеличав. Служіння муз не терпить суєти, І мусить буть прекрасне величавим: Та юнь зове нас усміхом лукавим, І велич мрій нас кличе у світи... Отямимось — і скорбними очами Ми дивимось в минуле без надій. Скажи, Вільгельм, було ж таке і з нами, По музі брат і друг коханий мій? Пора, пора! Душевних наших мук Не вартий світ; розвіємо оману! Сховай життя у самоту туманну! Я, друже, жду твоїх стискання рук. Прийди, огнем розмов своїх одразу Ти наладнай сердечні струни знов; Згадаємо бурхливі дні Кавказу, І Шіллера, і славу, і любов. Пора й мені... Гуляйте в добрий час! Відрадне я вже чую зустрічання; В поетове повірте віщування: Промчиться рік, і знову я між вас. І прийде строк надій моїх завітних, Промчиться рік, я буду знову ваш! О, скільки сліз і вигуків привітних, І піднятих угору скільки чаш! Ми першу з них у день знаменний цей Наллєм повніш в честь нашого союза! Благослови, моя весільна муза, Благослови: нехай живе ліцей! За вчителів, що честь і юність нашу Леліяли, за мертвих і живих, Здіймім до уст манливу повну чашу, Забувши зло, за благо вип'єм їх. Повніш, повніш! Поки зійде зоря, Усі до дна, до краплі випивайте! За кого ж це? О, друзі, відгадайте... Ура, наш цар! Так! вип'єм за царя. Людина він! Владає ним хвилина, Він раб чуток, раб сумнівів, страстей; Простім йому неправеє гоніння: Він взяв Париж, він заснував ліцей! Гуляймо-бо, поки ще дальня путь! Але наш круг із кожним днем рідіє; Хто в гробі спить, хто дальній сиротіє; Судьба зорить, ми в'янем; дні пливуть; Старіємо, і тихше серце б'ється, І нить життя кінчаємо снувать. Кому ж із нас під старість доведеться Самому день ліцею святкувать? Нещасний друг! у нових поколіннях Набридлий гість і зайвий і чужий, Згадає нас в дні зустрічів незмінних, Закривши зір схвильовано-сумний. Хай стріне він, і радий, і печальний, За чашею цей день після негод, Як нині я, вигнанець ваш опальний, Його провів без горя і турбот. 1825

Джерело: О.С.Пушкін: Твори. Держлітвидав, 1949, 852 с.

Пригадаймо абетку

Інтерактивна гра "Алфавіт" допоможе повторити українську азбуку. Бажаю успіхів! Грати

Христос народився! Славімо Його!

Щоб спасти людей від гріха, Бог сотворив найбільше чудо: послав на землю Сина Свого Єдинородного. Сьогодні святкуємо це свято спасіння та оновлення. Тож поспішімо прославляти Бога, принесім Йому в дар свою щиру любов. Нехай Боже дитятко пошле мир та спокій на нашу землю! З Різдвом Христовим!